Свети-Никола — найвища вершина острова Хвар, вона здіймається на 628 м над рівнем моря. На цю подорож я чекала роками і нарешті дочекалася. Другого вересневого дня минулого року ми з нашими малими дітьми вирушили підкорювати цю гору (синові був рік і пів, доньці чотири роки). Через дітей ми обрали шлях автом аж під вершину. Щебеневу дорогу подолала навіть наша машина без повного приводу.
З нашої бази в затоці Вело-Зарачє ми поїхали в напрямку тунелю на інший бік острова повз затоку Дубовиця. Прямо перед тунелем є відгалуження на гору Свети-Никола. Звідти дорога звивається висохлим краєвидом аж до вершини. Місцеву рослинність значно пошкодило кілька пожеж.
Просто під вершиною стоїть ресторан Hvarcienda, який під час нашої поїздки, на жаль, був зачинений. Окрім нього, ми не зустріли жодної крамнички чи чогось подібного. Це треба враховувати, якщо вирушаєш на підйом пішки. Ніде жодного джерела чи можливості купити воду. Дорогою ми зустріли одну групу пішоходів, які вже поверталися вниз. Коли наші діти підростуть, то, сподіваюся, повторимо це бодай із більшою частиною шляху пішки.
Просто під вершиною є крихітна парковка, і звідти веде останній крутий відтинок шляху між камінням.
Останній відтинок — доволі нерівний терен між камінням, але з іншого боку, дуже короткий. Із сином у переноску я спершу трохи сумнівалася, чи видеруся, але зрештою вийшло цілком добре. Спускаючись, ми знайшли зручнішу стежку просто до парковки. А краєвиди того справді варті. Син проспав усе, а от донька була в захваті від подорожі.
З одного боку відкриваються чудові краєвиди на Віс і частину Корчули. Крихітний шматочок острова Щедро — скраю праворуч перед Корчулою. Праворуч від Корчули вдалині — острівець Сушац.
Праворуч уже починають визирати Пакленські острови.
Гірський хребет тягнеться далі в напрямку курорту Хвар, а за ним ще видно Пакленські острови.
З іншого боку відкривається вид на півострів Кабал, а за ним острів Брач.
Праворуч видно курорт Врбоска, а поруч із ним Єлсу. Від цих двох курортів ліворуч тягнеться Староградське поле – дивовижний шматок збереженої історії віком 2400 років.
Удалині видно Брач, а перед ним півострів Кабал. А ще ближче — Староградське поле, і ліворуч видно крихітний шматочок курорту Стари-Град.
На вершині нас зустрів помічник пожежного сторожа.
Ось ми й тут. Ура 🙂 На вершині ми з одним велосипедистом, більше нікого немає.
На сусідній вершині стоїть хрест, а далі церковця. Але з сином у переносці я туди вже не наважилася. Наступного разу, сподіваюся, пройду там усе, адже син усю подорож уже точно не проспить.
Чи мало сенс лізти на вершину з малими дітьми? Так, мало. Жодної подібної подорожі на Хварі ми досі не робили, гір у нас там ще не вихожено. А краєвиди справді просто чудові. Донька й досі пам’ятає цю подорож і залюбки її згадує. Тож не бійся, збери воду й перекус і гайда на гору 🙂
